Размер шрифта:     
Гарнитура:GeorgiaVerdanaArial
Цвет фона:      
Режим чтения: F11  |  Добавить закладку: Ctrl+D
Смотреть все книги жанра: Фэнтези
Показать все книги автора:
 

«Поні», Кідж Джонсон

Запрошення оформлене у стилі Дикого Заходу. На її берегах мультяшні дівчатка у ковбойських капелюхах женуться за табуном диких Поні. Ці Поні не вищі за дівчаток, яскраві, наче метелики, товстенькі, з короткими заокругленими на кінці ріжками, як у єдинорогів, і маленькими пухнастими крильцями. В нижній частині листівки тупцяються у загоні щойно спіймані Поні. Дівчатка заарканили рожево-білу Поні. Її очі та ротик здивовано круглі, наче літери О. Над головою в неї — знак оклику.

Малеча відрізає їй ріг загнутими ножами. Крила їй уже відтяли, й вони лежать у купі поруч із загоном.

Запрошуємо тебе та твою Поні ___[а тут від руки жирними літерами написане ім’я Сонечка]___ на вечірку з нагоди вирізання за участю ІншихДівчаток! Якщо ти нам сподобаєшся, а твоя Поні добре себе покаже, ми дозволимо тобі тусуватися з нами.

Сонечко говорить:

— Не можу дочекатися, коли в мене будуть друзі!

Вона читає, дивлячись Барбарі за плече; при цьому Барбарине волосся ворушить подих із ароматом троянд. Вони стоять на задньому подвір’ї неподалік рожевої стайні Сонечка.

Барбара питає:

— Ти знаєш, що хочеш залишити?

Сонечкові малесенькі крильця втрачають чіткість — вона підстрибує в повітря, робить сальто, а тоді зависає, підібгавши ніжки.

— Ох, та звісно, що здатність говорити! Літати чудово, та говорити значно краще! — вона падає на траву. — Не знаю, з якого дива якась Поні лишила б собі ріг! Він же, здається, нічого не робить!

Так було завжди, відколи на світі є Поні. Всі Поні мають крильця. Всі Поні мають ріжки. Всі Поні вміють говорити. Далі всі Поні вирушають на вечірку з нагоди вирізання та відмовляються від двох із трьох цих особливостей, оскільки саме це має статись, якщо дівчинка збирається влитися до колективу ІншихДівчаток. Барбара ніколи не бачила Поні, в якої після вечірки з нагоди вирізання залишався ріг або крильця.

Барбара бачить, як Поні ІншихДівчаток заглядають до вікон класу просто перед перервою чи скупчуються на автобусній зупинці після школи. Вони ніжно-рожеві, лавандові та кульбабово-жовті, з шовковистими гривами в кучериках і хвостами, що в’ються до землі. Поза школою, уроками гри на віолончелі, заняттями з балету, футбольними тренуваннями, іграми на майданчику та прийомами ортодонта ІншіДівчатка проводять свої дні разом із Поні.

*  *  *

Вечірка проходить удома в НайкрутішоїДівчинки. В неї мама-педіатр і тато-кардіолог, а ще маленька повітка та величезні дерева, що затінюють траву там, де граються Поні. Сонечко, нервуючи, виходить до них. Поні мовчки торкаються оксамитовими носиками її рога та крилець, а тоді всі разом риссю виходять до бузкової повітки в кінці пасовиська, де розпакували стіг сіна.

НайкрутішаДівчинка зустрічає Барбару біля паркану.

— Це твоя Поні? — говорить вона, не привітавшись. — Вона не така гарненька, як Зореквітка.

Барбара обороняється.

— Вона красива! — Це промах, тож вона додає: — Твоя Поні дуже гарненька!

А Поні НайкрутішоїДівчинки таки гарненька: хвіст у неї виблискує всіма відтінками пурпуру та мерехтить зірочками. Проте в Сонечка хвіст кремово-білий і виблискує медовим світлом, а Барбара знає, що Сонечко — найкрасивіша Поні всіх часів.

НайкрутішаДівчинка відходить і кидає через плече:

— У вітальні — Рок-Гурт, а на терасі тусується компашка ІншихДівчаток, мама купила печива, а ще є нуль-кола, дієтичний «редбул» і дієтичний лимонад.

— А де будеш ти? — питає Барбара.

— Я — надворі, — говорить НайкрутішаДівчинка, тож Барбара бере порцію Crystal Light і три глазурованих вівсяних печива з родзинками та йде за нею. ІншіДівчатка надворі слухають підключений до колонок айпод, граються в теніс на приставці Wii та дивляться, як Поні грають у Піжмурки, Найкрасивішу та НайкращуГру. Вони всі там — і ДругаДівчинка, і Підлабузниця, і ДівчинкаЯкуВсіЛюблять, і решта. Барбара говорить лише тоді, коли гадає, що не схибить.

А тоді настає час. ІншіДівчатка та їхні безмовні Поні збираються в кільце навколо Барбари та Сонечка. Барбарі зле.

НайкрутішаДівчинка звертається до Барбари:

— Що вона обрала?

Сонечко виглядає зляканою, та відповідає їй напряму.

— Я краще говоритиму, ніж літатиму чи буцатимуся рогом.

НайкрутішаДівчинка заявляє Барбарі:

— Поні завжди так говорять.

Дає Барбарі загнутий ніж із лезом завдовжки з жіночу руку.

— Я? — дивується Барбара. — Я гадала, що це робить хтось інший. Хтось із дорослих.

НайкрутішаДівчинка промовляє:

— Всі роблять це своїм Поні. Я зробила це Зореквітці.

Сонечко мовчки витягує крильце.

Це зовсім не те, що різати справжнього поні. Крильце відрізається легко, гладеньке, наче пластмаса, а кров пахне солодкою ватою на ярмарку. На місці крильця — мерехтливий овал, що тремтить, неначе Барбара розрізає навпіл рахат-лукум зі смаком троянд і бачить рожеве під цукровою пудрою. Вона думає: «По-своєму мило», — і її вивертає.

Сонечко здригається, її очі міцно заплющуються. Барбара відрізає друге крильце та кладе його поряд із першим.

Із рогом важче — все одно що чистити копита справжньому поні. В Барбари ковзається рука, і вона ріже Сонечко, тож знову тече схожа на солодку вату кров. А тоді ріг лягає на траву поряд із крильцями.

Сонечко падає на коліна. Барбара кидає ніж і падає поряд із нею, ридаючи та гикаючи. Вона витирає обличчя тильним боком руки та здіймає очі на коло.

Зореквітка торкається ножа носиком і штовхає його в бік Барбари бузковим копитцем. НайкрутішаДівчинка наказує:

— Тепер голос. Ти маєш забрати в неї голос.

— Але ж я вже відрізала їй крильця та ріг! — Барбара обвиває руками шию Сонечка, захищаючи її. — Ти казала — два з трьох!

— Атож, це вирізання, — говорить НайкрутішаДівчинка. — Це те, що ти маєш зробити, аби стати ОднієюЗНас. Але Поні самі обирають собі друзів. А це теж має свою ціну.

Зореквітка струшує фіалковою гривою. Барбара вперше бачить, що на горлянці в неї шрам у формі посмішки. Такий є у всіх Поні.

— Не буду! — заявляє їм усім Барбара, та навіть плачучи, аж поки її личко вкривається шмарклями та сльозами, вона знає, що буде, а закінчивши плакати, підіймає ніж і випростовується.

Сонечко підводиться поряд із нею на хитких ніжках. Без рога, без крилець вона здається дуже маленькою. Руки в Барбари тремтять, але вона зміцнює хватку.

— Ні, — раптово заявляє Сонечко. — Навіть заради цього.

Сонечко крутиться та біжить, біжить до паркану галопом — швидким і прекрасним, наче у справжнього поні; та є ще інші, й вони більші, а Сонечко не може ані злетіти на крильцях, ані битися рогом. Її валять додолу ще тоді, коли вона не може перестрибнути через паркан до лісів назовні. Сонечко кричить, а тоді не лишається нічого — тільки звук тупотіння копит із тісного кола Поні.

ІншіДівчатка стоять, заклякши. Їхні незрячі обличчя звернені до Поні.

Поні виходять із кола та рисять геть. Від Сонечка й сліду немає — хіба що бризки крові, схожої на солодку вату, та кільце вирваного волосся з її блискучої гриви, що падає на траву та меркне.

Тиша. НайкрутішаДівчинка питає:

— Печива?

У її голосі відчуваються вразливість і фальш. ІншіДівчатка юрбою заходять у будинок, балакаючи такими ж неприродними голосами. Вони заводять гру, знову п’ють дієтичну колу.

Барбара, спотикаючись, іде за ними до вітальні.

— У що ви граєтеся? — невпевнено питає вона.

— Чому ти тут? — питає ПершаДівчинка, неначе помітивши її вперше. — Ти не ОднаЗНас.

ІншіДівчатка кивають.

— Ти не маєш поні.