Размер шрифта:     
Гарнитура:GeorgiaVerdanaArial
Цвет фона:      
Режим чтения: F11  |  Добавить закладку: Ctrl+D
Смотреть все книги жанра: Социальная фантастика
Показать все книги автора:
 

«Найближчий», Грег Іген

Кейт розбуркало зі сну гудіння телефона; це був звук, який означав певний тип сигналу тривоги, який не полишив би її у спокої, аж поки вона не відповість з належним чітким підтвердженням. Вона взяла цю штуку з приліжкового столика і поглянула на екран.

— Скопіюй це, — протягла хрипко. — Я буду там за двадцять хвилин.

— Що там? — запитав Реза. Його голос звучав більш притомно, ніж її.

— Вони знайшли машину.

Коли Кейт прибула на берег річки, буксир все ще прилаштовувався. Автомобіль-універсал, що належав Наталі, з’їхав з цієї тихої дороги у місці, де не було справжніх бар'єрів між асфальтом і водою. В траві та очеретах виднівся слід завданої ним невеликої шкоди; будь-якому водієві, який минав те місце, і на думку б не спало, що воно, можливо, виглядає більш підозрілим, ніж те, де хтось намагався зробити поворот на 180 градусів просто по траві. Але сьогодні ввечері медсестра аварійно-рятункової служби дорогою додому зі зміни побачила, як місячне сяйво блищить на якомусь металевому предметі, що колихається в очеретах, і пригальмувала, щоб подивитися ближче.

Там, де опинився автомобіль, вода не була глибокою; двоє дорожніх поліцейських, які прибули для розслідування, дісталися туди в гумовцях, що їх носять рибалки. Кейт все ще чекала, коли Рома-Стріт дасть дозвіл на водолазів, але сумнівалася, що ті знайдуть що-небудь. Якщо Наталі змогла вилізти із затонулої машини, то їй зовсім не потрібно якихось надлюдських здібностей, щоб повернутися на берег річки. Це було більше схоже на спробу сховати автомобіль, ніж на спробу самогубства. Якщо б її мучило почуття провини, то можна ж було розігнати машину і кинутися з моста.

Кейт стояла й чекала, поки дорожні поліцейські та оператор буксира чіпляли лебідку, витягали універсал з води і вантажили його на задню частину тягача. А тоді тягач загруз у болоті, отож їм довелося підкладати під колеса дошки, щоб звільнити його. На той час, коли тягач зміг зманеврувати назад на твердий ґрунт, Кейт урвався терпець. Вона натягла рукавички і видерлася до універсала; ліхтарик в руці.

Всі двері були зачинені, а всі вікна відчинені; Наталі цілком могла протиснутися крізь вікно, свідомо і без жодної шкоди для себе, натомість здавалося малоймовірним, що її тіло просто винесло водою. Салон наповнився каламуттю й рослинністю, і все не зафіксоване на сидіннях чи приладовій панелі було або поховане в цій гидоті, або залишилося в ріці. Кейт дотяглася до рукавичного відсіку й відкрила його; звідти ринув потік води, несучи з собою пару пластикових сонцезахисних окулярів і гігієнічну губну помаду. Вона намацала під приладовою панеллю механізм ручного вивільнення капота; довелося повоювати за нього з намулом і піском, що блокували механізм, та врешті почулося жадане клацання.

Коли вона обійшла автомобіль, підійшла до передньої частини й зазирнула всередину, то побачила чорний ящик — досі неушкоджений. Реєстратори даних мали бути достатньо надійними для того, щоб витримати навіть артилерійський вогонь, отож кілька днів занурення — то пусте. Обернувшись, вона звернулася до дорожніх поліцейських:

— У вас є інтерфейсний кабель?

Старший з двох відповів:

— Ми маємо зачекати, поки не потрапимо на штрафмайданчик, сержанте.

— То ви маєте кабель чи ні?

Якусь мить він свердлив її очима, тоді пішов до свого автомобіля. Кейт зістрибнула на землю й пішла по свій блокнот.

Для передачі даних знадобилися лічені секунди, але дані ці виявилися зашифрованими; Кейт сиділа у своєму автомобілі й з боєм просувала процес переконування виробника, аби той надіслав їй ключ. Суддя поліцейського суду дозволив зробити розшифровку того дня, коли машина пропала, і вона мала цифровий сертифікат на підтвердження цього факту, однак знадобилося аж три спроби, щоб переконати веб-сайт Тойоти, що вона не бот і не хакер.

Вона почала із занурення машини в річку. Наталі вимкнула функцію спостереження за водієм за десять хвилин до цього моменту, і, навіть з огляду на те, що програмне забезпечення автомобіля дещо не дотягує до кваліфікаційного рівня психіатра, до цього моменту воно не оцінювало її як таку, що перебуває в стані афекту через наркотичне сп’яніння чи за медичними показами: жодного поривчастого метляння автомобілем, ані вигукування непристойностей, ані засинання за кермом. Ручне втручання зводилось до наказу автомобілю не довіряти будь-якій із власних систем з цього моменту і надалі, отож в той час як чорний ящик сумлінно записував свої GPS-координати відколи вона з’їхала з дороги, сам автомобіль засумнівався в розумності такої поведінки. Наскільки було відомо автомобілю, у водія могла бути поважна причина вважати, що датчики автомобіля несправні й автомобіль здатен вбити когось, якщо не припинить лізти куди не просять і не дозволить людині повністю взяти керування на себе.

Але GPS-моніторингу було достатньо, щоб показати, що в будь-який з моментів швидкість, з якою їхала Наталі, не була катастрофічною. Вона прискорилась лише для того, аби бути певною, що розгін перенесе її через берег річки і вжене у воду, але вона не била ногою по педалі й не прискорилася аж так несамовито, щоб пірнути у небуття. Коли автомобіль зупинився у воді, то від цього навіть не спрацювали подушки безпеки.

Кейт відмотала запис до ранку вбивств і прослідкувала за автомобілем від місця злочину. Спочатку Наталі, схоже, прямувала просто до будинку матері, але коли опинилася в кількох кварталах звідти, передумала. Розвернулася й почала рухатись в напрямку квартири своєї подруги Міни, але лише для того, аби знову змінити маршрут. Далі був будинок брата. Далі по черзі двоє інших друзів. В неї не було при собі телефона, і всі ці люди твердили, що не мали жодних звісток від Наталі ані того дня, ані потім. Очевидно, кожного разу, коли вона планувала звернутися по допомогу, зрештою відмовлялася від цієї ідеї, не чекаючи, поки її відштовхнуть.

Кейт могла зрозуміти жінку, яка в стані психотичної фуги, що прорвалася назовні, вбила свою сім'ю і тепер у відчаї звертається по допомогу до матері, але лише для того, щоб в останню хвилину вирішити, що вона пропаща і не заслуговує ні на що інше, як на відразу. Але чому б тоді їй уявляти собі, що ціла низка інших людей може бути більш поблажливою, і це лише для того, щоб відкидати таку надію кожного разу, коли збиралася її випробувати?

Після всіх перерваних поїздок до знайомих осіб Наталі поїхала в торговий центр, подалі від власного дому, і автомобіль залишався там припаркованим майже три години. Здавалося, такий тривалий час мав би бути витрачений на закупи їжі, щоб ушитися з міста, — чого вона, як виявилося, не мала наміру робити, хіба що якимось чином отримала доступ до іншого транспортного засобу. Втікаючи з дому, вона забрала свої банківські картки, але ніде ними не скористалась; що б не купила в торговому центрі, мусила платити за це залишками готівки з останнього свого зняття у триста доларів, що його зробила кількома днями раніше.

По виході з торгового центру вона до самого вечора їздила довкола міста по широкій дузі, наче просто вбивала час. Близько дев'ятої години зупинилася на смузі коло фаст-фуду, а потім вирушила до річки, щоби вгробити машину.

Кейт почула пташиний спів і відвела очі від блокнота; був майже світанок. Вона перевірила статус свого запиту на водолазів; його було позначено як «в очікуванні», поки команда судово-медичної експертизи не огляне сам автомобіль.

Відправила Резі повідомлення, що додому не приїде, а сама поїхала в пошуках забігайлівки, де можна було б перехопити щось на сніданок і скористатися туалетом. Відбиток у дзеркалі мав підпухлі очі й розпатлане волосся; вона зняла сорочку і помила під пахвами. Наталі мала би бути в набагато гіршому стані, коли вилізла з річки, але, можливо, вона носила з собою змінний одяг в поліетиленовому пакеті. По шести днях, у три з яких дощило, було вже надто пізно відряджати службових собак, щоб спробувати взяти її слід з берега річки.

Кейт сиділа в забігайлівці, п’ючи каву; коли час наблизився до сьомої ранку, поїхала до торгового центру, де Наталі припарковувалася на три години. Камери відеоспостереження перекривали всю стоянку, і було нескладно знайти у записах момент, коли Наталі заїхала туди, але коли вона вийшла з машини з двома великими порожніми сумками, то пішла зі стоянки у напрямку вулиці. Кейт проглянула всі відеозаписи з пішохідних входів, але Наталі не поверталася. Що б вона не купила в той час — зробила це деінде. У радіусі години ходу від торгового центру були сотні невеликих окремих крамничок.

Кейт повернулася до відеозаписів зі стоянки, з того відтинку часу, коли, як вона знала, машина від’їхала. Наталі з'явилася; в сумок, що вона несла, надималися боки, але неможливо було побачити їх вміст. Новий одяг? Фарба для волосся? Ножиці? Їй було б не надто складно зробити себе невпізнаваною для будь-кого, окрім найближчих друзів. Достатньо чіткий кадр з громадської камери відеоспостереження все-таки може запустити алгоритм розпізнання обличчя, але, щоб підставити себе під такого роду перевірку, вона мала б бути значно дурнішою, ніж показала себе досі.

Охоронець торгового центру заглядав через плече Кейт. Запитав:

— Це та жінка, що вбила власних дітей?

Обличчя Наталі тиражувалося в усіх засобах масової інформації як обличчя зниклої особи, оскільки офіційна лінія була все ще далека від того, щоб називати її підозрюваною.

— Можливо.

Кейт кинула йому застережливий погляд; вона дійсно не хотіла чути будь-чию думку з приводу того, на яку долю заслуговує Наталі. Він промовив:

— Удачі вам.

Вона вийшла з торгового центру на вулицю.

— Познач кожну крамничку в радіусі шести кілометрів, — звеліла блокноту, — і склади мені маршрут, щоб відвідати їх усі.

4

Кейт прокинулася з болем голови, ледь привідкритими очима глянула на приліжковий годинник. Було за десять третя. Лежала тихо із заплющеними очима; за якийсь час відчула легкий доторк чиєїсь теплої голої шкіри.

Вона відсмикнула руку і в одну мить вистрибнула з ліжка. Їй достатньо було скупого світла, що просочувалося крізь штори, щоб побачити чоловіка, який спав на тому місці, де мав би бути Реза.

Її бив дрож від шоку, але спробувала заспокоїтись і ретельно спланувати свій наступний крок. Подумала, що треба піти на кухню й озброїтися ножем, але якщо буде боротьба, то це може спрацювати не на її користь.

Вона вхопила телефон і навшпиньках вислизнула в коридор. Найбезпечніше було б посадити Майкла в машину і поїхати геть, перш ніж ризикнути телефонувати по допомогу. Але де ж Реза? Будь-яка тривала боротьба в спальні змусила б її прокинутися, отож його, мабуть, якимось чином виманили з кімнати — перш ніж зв'язати і заткнути рота, можливо, наркотиками, можливо, побивши до втрати свідомості. Тому вона має завезти Майкла у безпечне місце, але потім якомога швидше повернутися, і зробити все це так, щоб не розбудити отого незнайомця.

Вона пішла коридором у темряві, вкладаючи все своє старання в легкість ходи. Увійшла в дитячу і відчула, як усією її шкірою пробіг мороз від жаху; їй довелося затулити собі рота рукою, аби змовчати. Вона пильно вдивлялася в тільце у ліжечку, боячись піднести телефон і освітити його, але коли врешті знайшла у собі мужність, безжальне світло зробило відкриття нестерпним. Поточилася, позадкувала, потім побігла.

Вона увірвалася в спальню і ввімкнула світло.

— Що ти з ним зробив? — репетувала у нестямі. — Що ти зробив моєму синові?

Незнайомець прикрив обличчя рукою, відтак опустив руку і втупився в неї мутним поглядом.

— Кейт? Що сталося?

Він підвівся з ліжка й наблизився до неї; вона відсахнулася, піднісши затиснену в кулак руку. Їй не потрібна зброя; вона виб’є з нього правду голими руками.

— Кейт! Поговори зі мною! — Він стояв, мов укопаний, вдаючи стурбованість. — Щось сталося з Майклом? Мені слід викликати швидку?

— Не грайся зі мною! — горлала вона. — Куди ти його подів?

— Хочеш сказати, що його нема в ліжечку?

Незнайомець кинувся повз неї в коридор; вона побігла слідом, але на півдорозі зупинилася — не могла змусити себе повернутися в дитячу. Він увімкнув світло, за деякий час почувся його шепіт:

— Шшш, pesaram, все добре.

Отже, цей суб’єкт розмовляє перською — чи просто знущається з неї? Він прослуховував будинок і чув усе, що вони з Резою говорили?

Суб’єкт вийшов з дитячої і підійшов до неї.

— Як на мене, з ним все добре. Що тебе так стурбувало?

Кейт процідила:

— В тебе десять секунд, щоб сказати мені, де мій син.

— Тепер ти мене лякаєш.

Незнайомець встромив руку під пояс шортів і почухав стегно, так машинально, наче він щоночі блукає напівголим по домах чужих людей.

— Ти захворіла?

Він потягся, щоб помацати їй лоба рукою; Кейт схопила його за цю руку і викрутила, примусивши стати на коліна.

— Що з тобою? — він хапав ротом повітря, кривлячись від болю, але стримав крик, наче його найбільшим страхом було «розбудити» ту механічну ляльку, яку він посадовив у ліжечко. Кейт тримала його в задушному захвáті; він повиснув на її руках, навіть не намагаючись боротися з нею.

— Клянусь, я вб'ю тебе, — просичала вона. — Якщо ти, вилупку, не відведеш мене до сина, я переріжу тобі горло і підвішу на м'ясний гак.

Суб’єкт почав плакати, все його тіло здригалося він ридань. Кейт прикипіла очима до його зарюмсаної фізіономії, відчайдушно чіпляючись за надію, що Реза і Майкл десь все ще живі — бодай що б він з ними не зробив і через що тепер так шкодує.

— Відведи мене до них негайно, і я скажу, що ти співпрацював. Чим швидше ти це зробиш, тим краще для тебе.

Він відповів:

— Добре.

В його голосі бриніло усвідомлення поразки. Як на когось, хто був ще кілька хвилин тому таким зухвалим, він не примусив себе довго ламати.

Кейт відпустила його і відступила.

— Ну і де вони?

Він помалу зіп’явся на ноги.

— Мені треба декому зателефонувати. Ті люди приведуть їх сюди.

— Ні-ні-ні! — Кейт розкинула руки, так щоб він не міг пройти повз неї по коридору. Їй зовсім не треба було, щоб він покликав спільників. — Ти відведеш мене до них, ти один. Вони тут, в домі?

Він завагався.

— Ні. Нам доведеться взяти машину.

Кейт стояла мовчки, намагаючись зосередитися. Вона повинна викликати підкріплення, накласти на цю потвору кайданки і взяти ситуацію під контроль. Але якщо він припинить співпрацювати, то що вона з того отримає? Як тільки вона залучить ще когось, то більше не матиме сенсу погроза випатрати його як свиню; він зможе сидіти собі в тюремній камері й підсміхатись, поки Реза і Майкл помруть голодною смертю, або й ще гірше.

— Добре, — сказала вона. — Але тобі краще одягтися.

Вона пішла поперед нього в спальню і підняла телефон Рези. Вона майже сподівалась, що він спробує втекти, але він пішов за нею і взявся одягатися в одяг Рези. Кейт стояла, спостерігаючи за ним, і дивом дивувалася: йому не лише підійшов — причому досить добре — цей одяг, але й схожість його з її чоловіком була просто-таки дивовижна, аж до малюнка веснянок на плечах і характерного стирчання набік нечесаного волосся. Але невже ці викрадачі людей дійсно думають, що обдурять її такими неістотними подробицями?

— Повернись обличчям до стіни, — звеліла йому.

Він послухався, і Кейт швидко одяглася.

— Гаразд, я готова. Ходімо.

— Чи можемо ми взяти з собою…? — він показав жестом у напрямку дитячої.

Кейт сердито дивилася на нього, не ймучи віри; вона подумала, що він ось-ось знову заплаче.

— Навіщо нам брати з собою ту річ? Я викину її зі сміттям.

Незнайомець вражено дивився на неї.

— Викинеш, коли повернешся назад, з Майклом?

— Так! Але це не найважливіше. Ну, ходімо вже!

Вона вийшла з будинку, він йшов за нею; вона розблокувала автомобіль і сіла на водійське місце. Він сів збоку, і Кейт швидко звернула на вулицю.

— В який бік? — запитала.

— На південь.

Вона під'їхала до рогу і повернула на Джимпі-Роуд. Довкола жодного руху, ніде в будинках не світилося. Вона подивилася на суб’єкта, що смиренно сидів поруч в отому позиченому одязі.

— Ну, і в чому полягав план?

— Що ти маєш на увазі?

— Ти збирався просити грошей? Чи йшлося про записи по котромусь з розслідувань? Ти хотів, щоб я підтасувала докази чи допомогла зникнути якомусь файлу?

Він не відповів.

Кейт роблено реготнула.

— А ідея про те, що ти міг би просто лягти в моє ліжко, і це, можливо, купить якийсь час, щоб прибрати їх… до дідьчої мами, ти наскільки дурний? Ти можеш бути трохи схожим на мого чоловіка, але невже ти думаєш, що я не зможу відчути різницю?

Суб’єкт промимрив:

— Що ж мене виказало?

Кейт похитала головою.

— Один дотик — і в мене мурашки по шкірі від огиди. То куди ми їдемо?

— В Герстон[?].

— Куди саме в Герстон? Я введу це місце в GPS.

— Я не знаю назви вулиці, але зможу давати тобі вказівки, як тільки ми будемо ближче.

Кейт такій перспективі не зраділа, але о цій порі поїздка не займе багато часу. Якщо він надумав жартувати з нею, вона дуже скоро це зрозуміє, і він ще пошкодує.

— Скільки вас там? — запитала вона.

— Тільки я та мій друг. І він нікому не завдасть шкоди, я обіцяю. Я б ніколи не зважився, якби була така загроза.

— Тоді навіщо ти взагалі це зробив?

— То була його ідея, — наполягав суб’єкт. — Я просто погодився на це.

Кейт скептично підняла брову, але зараз не час було починати відлякувати єдину людину, яка могла поєднати її з сім'єю. Чи був він простаком, збитим з пуття, чи кримінальним генієм, якому прийшло до голови, що було б незле залізти з нею в ліжко, — це вже вирішувати слідчим, а потім прокурорам, а потім суду присяжних. От коли вже Реза і Майкл будуть у безпеці, їй доведеться відступити і полишити все це на інших людей.

— Як тобі вдалося забрати Резу з дому так нишком?

— Мій друг дав йому наркотика.

— Як саме?

— Якусь рідину наніс на ганчірку. Не знаю, що це було.

Кейт підозрювала, що він бреше; це звучало як щось побачене у кіно, і якщо б вони намагалися провернути таке з хлороформом, то Реза боровся би так довго, що вона встигла би прокинутися десять разів.

— А як ви, клоуни такі, проникли в будинок?

— Запасний ключ під квітковим горщиком.

Вона замовкла. Це був її прокол; ще ніколи їй не доводилося так феєрично облажатися.

Вони були вже близько до міста; попереду виднілися вогні Вежі Аврора[?].

— Отут зверни направо, — озвався він до неї.

— За лікарнею?

— Так.

Кейт повернула на Баттерфілд-стріт, сповільнившись при наближенні до невеликого парку, який відділяв дорогу від висадкової петлі біля входу в лікарню. У ці світанкові години тут цілком могли товктися відвідувачі відділу невідкладної допомоги з найрізноманітнішими речовинами в тілах, і вони цілком могли без попередження вивалитися з-за зелені просто на дорогу.

— Отут вліво.

Кейт зупинила машину. Своїми вказівками він запровадив її до паркувального комплексу лікарні.

— Що ти намагаєшся мені цим сказати? — сердито зажадала пояснень. — Вони постраждали?

— Ні. Запевняю тебе, з обома все добре.

— Тоді чому б їм тут бути?

Суб’єкт промовив:

— Нам треба туди зайти. Будь ласка.

— Навіщо?