Размер шрифта:     
Гарнитура:GeorgiaVerdanaArial
Цвет фона:      
Режим чтения: F11  |  Добавить закладку: Ctrl+D
Смотреть все книги жанра: Научная Фантастика
Показать все книги автора:
 

«Робот», Гелена Белл

Свої алюмінієві шасі можеш промити у понеділок і залишити їх на задньому ґанку навпроти предметів, що підлягають переробці; свої титанові шасі можеш промити у п’ятницю, якщо пообіцяєш відполірувати їх до того, як ми підемо до церкви; не тероризуй кота; не губи брошур, які мій чоловік приніс додому з лікарні; вони пропонують мені дати тобі якесь ім'я (тобі подобається ім’я Фред?); не їж мертву плоть на моїй правій нозі, коли я сплю та не чую дзижчання твоїх різців, які гризуть кістку.

Це знімок із того світу, з якого тебе надіслали; це примірник угоди між нашим урядом і його; це якості, що ними, як вони заявляють, ти володієш: послух, вірність, інтелект від низького до помірного; природня цікавість, яку мені слід сприймати лише як необхідний аспект твого виживання в незнайомому середовищі; це твоя виробнича специфікація; це довідка про перехід права власності на тебе; це гарантія якості, на яку я можу покластись, якщо вирішу повернути тебе туди, звідки ти взявся; це твій заводський номер — ось, нашкрябаний чужинськими письменами в тебе під коліном; брошури стверджують, що тобі може час від часу спадати на думку торкатися його, наче іменного жетона, та якщо я тобі накажу, ти це облишиш.

Це список обов’язків, виконання яких від тебе очікуватимуть у домі, коли ти не виїдатимеш болячки з моєї плоті; ось куточок моєї кімнати, у якому ти можеш сидіти, коли не працюватимеш; не дивись на мене, коли мінятимеш білизну, коли муситимеш тримати мене у вбиральні, коли записуватимеш у блокноті, скільки ліків я вжила за день, скільки рухів зробив мій кишечник, наскільки стерлася та як кров’янить плоть мого рота від зубних протезів, які я вперто ношу.

Брошури стверджують, що ти — ідеальний сміттяр: повністю автономний, жодного травлення, жодних відходів; вони стверджують, що я можу підключити тебе до розетки — і ти живитимеш електрикою весь будинок.

Можеш чистити срібло, якщо тобі нудно; можеш також пересувати меблі, заводити годинники, смикати будяки у саду; можеш читати у бібліотеці будь-яку книжку на свій вибір; мій чоловік заявляє, що ти не маєш справжньої свідомості, лише розвинений і ускладнений набір попередньо запрограмованих реакцій, але я бачила тебе з розплющеними очима посеред ночі; я бачила, як ти пильно дивився на той бік полів, неначе там щось є і воно тебе кличе.

Готуй мені їжу в маслі, інакше я її не з’їм; не говори до сусідів; не говори до моїх дітей, вони не твої; не потрапляй нікому на очі, коли я відчиняю двері, аби забрати пошту; ні, там для тебе нічого не має, хто взагалі знає, що ти тут?

Допоможи мені пройти цією кімнатою; допоможи мені стерти жир з бекону з пательні — не думай, що я не бачу, як ти намагаєшся помити її з милом, після того, як я завершила.

Допоможи мені сплести онучці светр, вона моя улюблениця, а там, куди вона вирушає, їй буде холодно; якщо ти триматимеш мої руки, аби вони не тремтіли, я дозволю тобі потероризувати свій бридж-клуб; я навчу тебе правил: онер покривай онером; іди крізь силу до слабкості.

Допоможи мені вимовити слово «атеросклероз», коли я говорю з лікарем; запам’ятай питання, що їх я маю йому задати; зачитай мій список ліків на вимогу; якщо хочеш, ми можемо прийти зарані, аби ти міг посидіти зі мною у приймальному покої з усіма іншими такими ж, як ти і я.

Бачиш он того? Так ти мене носитимеш, коли мою іншу стопу поглине чорна піна твого рота.

Бреши мені про моїх дітей; кажи мені, що вони телефонували, знову та знову; гадаю, що, можливо, це ти не допускаєш їх до мене; гадаю, ти сподіваєшся, що я їх забуду та зміню свій заповіт так, щоб, коли ти поглинеш моє тіло повністю, усе дісталося тобі.

Це мої особисті речі, яких тобі не можна торкатися; це журнали, які тобі можна читати; це газети, які тобі не можна читати; брошури стверджують, що тебе не цікавлять проблеми світу, а отже, газети не конче тобі потрібні; якби ж то ти не дивився на мене, ковтаючи мої сухожилля, мої литки, мою колінну чашечку; якби ж то ти міг відчувати та знав, що таке ізоляція.

Брошури стверджують, що я маю хвалити твоє тіло, коли воно змінюється: твоя шкіра набула воскоподібної текстури, що геть не личить злому роботу, яким, як я знаю, ти є; твої бурштинові очі сяють, наче багаття, готові знищити саванну; твоє дихання має запах болотного газу.

Не виправляй мене перед моїми друзями; я мушу вдатися до імпасу заради дами; я знаю, скільки козирів викладено; це завдяки мені ти тут, чому ж ти такий невдячний?

Еволюція — це особливість людей і інших розумних видів; ти не справжній, не живий, може, зміни в тобі й є повільними та наполегливими, та вони є наслідком поїдання моєї плоті.

Брошури заявляють, що ти не людина і не чужинець і не здатна на заміри; ти не підступна; ти не замишляєш посісти моє місце, носити мої сукні, залицятися до мого чоловіка та відцуратися моїх дітей; ти бездумна, нездатна до планування, нешкідлива; ти тут заради мого комфорту, я маю дякувати твоєму світові за те, що він надіслав тебе.

Ти не маєш родини; ти конструкція, робот; ти не народилася; ти не помреш; ти маєш лише той дім, що я тобі надала, та вчишся лише того, чого вчу тебе я.

Це іграшки та листи, які я надсилала дітям, перебуваючи за кордоном; це згини та розгини, які зробив мій чоловік, аби я думала, ніби їх читали.

Це комірчина для всіх твоїх речей; це її замок; це ключ; не загуби його, іншого такого немає.

Отак спотикається людина; так видаляють повідомлення від людей, із якими більше не бажаєш говорити; так вертають собі дитинство, чіпляючись за гнів і біль; отак слід ображати сусідів, формулюючи образи так, неначе робиш їм комплімент; отак треба їсти морозиво серед ночі, тому що ти стара й ніхто не бачить; отак слід ігнорувати чоловіка, коли він кличе тебе з ґанку, а ти у власному світі, сидиш собі високо на гойдалці, а твої ноги не відгризають на рівні колін — ти знову у своєму космічному кораблі, ти знаходиш нову планету, новий вид, укладаєш нові договори та живеш тим життям, яким, як тобі відомо, ти житимеш без жодних наслідків або жалю — жодних помилок, жодних уражень серцево-судинної системи, — на тобі не паразитує чужинський робот, рішуче налаштований тебе пожерти.

Гадаю, ти вже трішечки схожа на мене; узурпаторка; хвойда; м’ясоїдний гібрид; невдячна істота; чудовисько; сирітка; шпигунка; говорячи до тебе зараз, я відчуваю всередині своєї щелепи чужу руку, що рухає її за мене.

Онука надіслала мені записку, що виражає належну подяку за светр — він тепленький, щільно сплетений і сяє, наче полірована сталь, — там, куди вона вирушає, нашому родові холодно, а тепер їй буде зручно; вона питає, чи стане славетною дослідницею; вона питає, чи спалахує сонце блакиттю, перш ніж зникнути за горизонтом відкритого космосу; я лишила записку на етажерці у твоїй кімнаті.

Тобі доведеться писати моє листування за мене; тобі доведеться ходити на ринок і купувати авокадо, які не мнуться; ти навчишся готувати ру[?]; ти торкатимешся плеча мого чоловіка, коли він починатиме куняти у церкві; ти дивитимешся новини та казатимеш мені, коли відбувають наступні кораблі; брошури стверджують, що ти рада цій можливості бути корисною; твоє єдине бажання — пристосуватися до нашої культури; за домом ти не сумуєш.

Вони стверджують, що ти перестанеш їсти, коли залишаться тільки здорова плоть і здоровий кровообіг; ти призначена для переробки відходів; плоть, яку ти в мене забрала, перетворюється на енергію, яка щось живить (не знаю, що); ти — диво; наші вчені й за тисячу років не змогли б осягнути наукові досягнення твоїх творців.

Мені сниться, що ти не зупинишся; я всохну до розмірів баскетбольного м’яча, а ти носитимеш мою голову під пахвами; ти називатимеш людям своє ім’я, і це ім’я буде моїм; ти казатимеш людям, що твоїм чоловіком є мій чоловік, мої діти — твоїми дітьми і мій будинок також є твоїм; ти поставиш мене на підвіконня, й одного дня, коли вікно буде відчинене, я впаду додолу та викочуся до садка, у поля та буду спостерігати за тобою з горизонту, а блакить моїх очей сяятиме серед ночі, коли ти вдаватимеш, ніби шукаєш мене.

Не вір тим побрехенькам, що їх розповідають про мене мої діти; не думай, ніби я не працювала сумлінно все своє життя; не думай, ніби я не помічаю твого жалю, коли ти зчищаєш кров з моїх простирадл, коли ти дозволяєш мені спиратися на твої ноги, коли я сиджу на унітазі; тіло може померти, жити, народитися, еволюціонувати в тисячу способів; це тисяча фактів, яких я, як мені відомо, не знаю.

Я для тебе лише м’ясо? Мати, подруга, тиранка? Чи спиш ти, чи сниш, чи одержуєш задоволення, щодня позбуваючись усе більшої й більшої частини мене?

Є така історія, яку мені розповів чоловік, як я ще не виїхала за кордон і боялася, що ми нічого не знайдемо, наша місія провалиться: ми бачимо лише те, що очікуємо побачити; коли Пісарро переплив Атлантику, його кораблі здавалися велетенськими білими птахами на виднокраї, й лише тоді, коли він вийшов на берег, а його обладунок засяяв, неначе відполірована скойка устриці, інки усвідомили, що це, власне, людина.